(Колись було присвячено ледачому землякові Алчевському на столiтку зруйнування Січі)
Налігши над плугом,
Оре хлібороб,
І піт крапелястий
Укрив йому лоб;
Аж ось захрумтіло,
І плуг зупинивсь –
Під лемiх широкий
Кістяк підхопивсь…
Здумився плугатap,
Кістки розрива,
Аж бачить, що вкупці
І шабля крива,
Із’їте iржею
Списа гocтpiє…
Вся зброя козацька
Дощенту гниє!
I вже свою ниву
Плугатар за6ув,
І сум йому дивний
Чоло обгорнув…
– Агей ти, плугатар,
Агей працьовник!
Чого головою
Так сумно поник?
Які тебе думи
Зненацька взяли,
Від ріллі, від плуга
Куди занесли?
Агей, роботяго,
Агей, неборак!
Про волю згадав ти
Й мізкуєш ти так:
Оції останки,
Що стліли за вік,
Це був колись справді
Живий чоловік;
Це був колись лицар,
Свободний козак,
За волю та правду
Хоробрий вояк;
І, може, хоч часом
І нужди зазнав,
Зате ж по степах він
По волі гуляв,
І гордої шиї
Панам не хилив,
І в праці нагальній
Себе не нудив;
І доля козацька
Була золота,
І здобич, i слава,
І воля свята!»
– Агей, хліборобе!
Як бачу, ума
Збагнуть сеє діло
У тебе нема.
Козацька бо слава
І воля свята –
То мрево нікчемне,
То химра пуста!
3 кривавої слави
Нам мало утіх,
А воля козацька
Була не для всіх,
Козацтво в вiдрiзний
Згорнулося стан,
Козак перед хлопом
Був нібито пан.
Здобувшись на волю,
На силу й права,
Козацтво їх довго
На злеє вжива,
I воля козацька –
То став привілей
Татар воювати
Та грабить людей.
I з того козацтва,
З його старшини,
Вродилися потім
Вже справжні пави.
I за для користі
Й великих чинів
Пани відреклися
Biд менших братів;
I все те, за віщо
Під шум корогов
Сторiками довго
Лилась у нас кров,–
Свободу Bкpaїні,
Народную честь,
I все, що святеє
У світі сім єсть,
Усе продали те
Iуди-пани,
Свого родовища
Ледачі сини!
Усе проміняли
Ci старші брати,
Щоб меншим на шию
Ярмо натягти!
Минули, мій друже,
Козацькі віки,
Пропали гармати,
Шаблі й бунчуки,
Зоставивши слави
Кривавої шум,
Та тяжке кріпацтво
На горе i глум!..
Покинь же, небоже,
Думки золоті,
Притисни у серці
Ти чуства святі,
Та в руки жорсткiї
Чепіги бери,
Та землю стернисту
Під жито ори!
І хлібом, добутим
У поті чола,
Згодуй для Вкраїни
Синка -сокола.
І замість козацьких
Рушниць та шаблюк
Нехай він береться
Мерщій до наук;
Нехай він доходить
Умом молодим¬
Чого і звідколи
Та гнітом важким
Гнітить нас недоля?
Нехай допита
¬Чого Україна
Кругом сирота?
Чого відреклися
Вiд неї пани,
Чого родовищем
Гордують вони?
Чого за папами
Пішли і попи,
Христової правди
Струхліли стовпи,
Зоставивши нидіть
Народ в самоті
у нуждах великих,
В густій темноті?
1 як з отих злиднів
Народ рятувать,
І як Україну
3 зневаги пiднять?..
Отако до правди
Направивши ум,
Нехай набереться він
Праведних дум,
Та, борячи духом
Трудів тyгарі,
Нехай загартує він
Серце в добрі.
І розумом дужий,
У правді твердий,
Нехай виступає
В похід молодий.
1 тугою жирне
Людськеє життя –
Ото його поле
Для герцю-биття!
Мiжлюдная кривда –
Ото йому враг;
Народнеє щастя –
То лицарський стяг,
Високая думка –
Ото його міць,
То сила до бою,
А чесная річ –
Ото його зброя!..
Гей, друже мiй темний,
Над силу ума
Вже дужчої сили
Й на світі нема;
І треба нам добре
У тямку те взять,
Що вчена громада –
Могутняя рать:
Як станут у лаву
Такі вояки.
То більше зрятують
Аніж козаки!
