Зачарований лежу я
Під березами край гаю;
Вітерець мене цілує,
Шум берез мене впещає.
Ні хмариночки немає
В небі яснім і привітнім;
Воно землю обіймає
Звідусіль шатром блакитним;
Погляд тоне у просторах,
Що синіють в сяйві дня,
І аж дух росте угору —
Що за шир і глибиня!
Ні хмариночки немає
В небі яснім і привітнім;
Воно землю обіймає
Звідусіль шатром блакитним,
А земля — скорбот оселя,
Правди й волі арештарня!
А земля — тісна пустеля,
Чи мертвуща буцигарня!
Дух тут гине від тісноти,
Думка людськая в кайданах!
Гину й я тут від нудоти,
Трачу цвіт надій коханих!
І задуманий лежу я
Під березами край гаю;
Вітерець мене цілує,
Шум берез мене впещає,
А із серця жаль зринає
Й невдоволені бажання:
І мені вже докучає
Й тихе вітра цілування;
І ласкавий листя шум
Замість щастя-милування
Наганяє тільки сум,
Витиска з грудей зідхання.
1884
