Присвячується жінці моїй Надежді Іванівні
Люлі-люлі, дитиночко,
Засни в добру годиночку!
Засни, лишка не знаючи,
Дозвіллячка вживаючи.
В тебе хатка теплесенька,
Постілонька м’якесенька,
І, чого душа забажає,
Тобі мама постачає.
А там десь то в хаті драній,
Неогрітій, неприбраній,
Там другая дитиночка
Там не засне й годиночки:
Буде кричати, кволітися,
Буде плачем жалітися,
Що постілонька холодна,
Що сама вона голодна,
Що засохло у руточку,
Що болить у животочку…
Люлі-люлі, дитинятко,
Засни, моє янголятко,
Засни собі, угамуйся,
Про доленьку не турбуйся!
В тебе мама молоденька
І здорова й веселенька,
Бо в достатках, у розкоші
Проживає вік хороший,
А в добрі, що їй судилось,
Ти на втіху їй родилось;
Вона тебе нагодує,
І приспить і попильнує
А прокинешся зі сна —
Знов, весела й привітна,
Припестить і розгуляє
І пісеньки приспіває.
А там десь то в драній хаті
Є друга дитинка й мати;
Тільки тая дитиночка
Та не засне й годиночки:
Цілу нічку кричатиме,
В мами їстки прохатиме,
Але мама в неї хвора,
Бо збороло її горе:
Вона вік зжила в роботі,
Вона зниділа в скорботі,
І мале дитятко хворе
Уродилось їй на горе:
Їстки дати нема чого!
З-за здоров’я ледачого
В неї груди повсихали,
А коровки не придбала…
І от вона нічку цілу
Сидітиме знемощіла,
Сидітиме, куняючи,
Колисочку хитаючи
Та болізно зідхаючи…
Люлі-люлі, дитя моє,
Ой спи, спи, моє коханеє!
Ой, спи собі, не кволися,
Про доленьку не журися!
В тебе тато багатенький,
Привітний і веселенький,
І втішається тобою,
Мов лялькою дорогою;
Ген папери він читає,
А тебе не забуває:
То прислуха, то нагляне,
Як то там дитя кохане…
А там десь то в хаті вбогій,
Там ждуть тата із дороги;
Пізня ніч; надворі хвища,
Крізь віконця вітер свище;
Квилить-плаче дитиночка,
Не заснувши й годиночки;
Хвора мама омліває,
В думці тата уздріває:
За хурою за важкою
Йде він тихою ступою,
Йде понурий, засмучений,
Роботою намучений,
А сніг очі засліпляє,
Дороженьку замітає…
І, дитинку колишучи,
Сидить мама, не дишучи;
Сидить вона, наслухає,
Чи ще тато не гукає,
Чи в віконечко не стукне,
Чи дверима він не грюкне…
Та й хоч вернеться з дороги,
Не покраща хата вбога:
Він прибуде наморений,
Пригодами завгорений;
Буде їсти хліб з водою
І за хатньою бідою
Ще смутніший може стане,
А на дитя й не погляне…
Люлі-люлі, дитиночко,
Засни в добру годиночку;
Люлі-люлі, дитинятко,
Засни, моє янголятко!
Ой, спи собі, висипляйся,
Здоров’ячка набирайся,
Та рости, щоб дужим буть,
Та ставай на добру путь:
Зрощай серденько любляче,
Розум добрий, чесну вдачу;
А як дійдеш повних літ,
Спізнавай великий світ,
Спізнавай життя людськеє,
Спізнавай все зле-лихеє
І борись із ним як мога;
Та люби діток убогих,
Що вродились серед туги,
Злиднів, бруду і недуги
Та що змалку в драній хаті
Їм судилося страждати.
1883
