Василь Мова – Руський псалом: Вірш

Благословен, хто простує во ім’я Господнє,
Благословен, хто бореться за щастя народне.
Але проклятий, хто служить справам людсько-панським,
Але дурень, хто йме віру брехням змартвихвстанським!
Панство лядське іще й досі не порозуміло;
Бо в гріхах старої Польщі позашкарубіло;
Воно й досі зрощається в єзуїтськім дусі,
Воно й досі химри гонить про Польщу на Русі,
Хоча й досі українця важить лиш за хлопа,
Хоча й досі йому вадить навіть постать “рора”.
І до днесь у сього панства, як і в давні роки,
Совість латана і куца, думка ж кривобока.
Як голосить воно Русі рівноуправнення,
То укупі вимагає щирого спольщення;
Як ченцям дає новеє зорганізування,
То прямцем запроваджає златинізування;
І як кличе Русь до братства, до свободи й слави,
То властиво завзиває стать за польську справу;
На словах нам волі, щастя і добра бажає,
І держить цілком в зневазі та про Польщу дбає!
І за те, хоч було й бите та ще й буде бите,
Не зречеться злих тенденцій, бо несамовите!
А ті патри змартвихвстанців, що то за проява?
То такії ж слуги Польщі, тільки більш лукаві —
Свої думки заховують в казнодійства хмарі
І до Руси підступають в прохірній машкарі;
Хирхуляють перед нею, мов би щирі други,
Личкуються приязністю, лізуть на прислуги,
А у серці мають намір Русь у шори вбрати,
Щироруські підвалини стиха підкопати…
То зловіщая проява! То знамено часу!
То сумна пересторога берегтись завчасу!
Як той крук зловіщий, хижий кряче на негоду,
Так тих патрів казнодійство віщує злегоду,
Бо нехибно виявляє панські злі наміри,
Єзуїтський замах давній на церков, на віру,
Традиційну хіть ледачу звалити додолу
Руські храми прадідівські на користь “костьолу”.
І блажен, хто змартвихвстанцям віри не діймає,
Їх приязність і прислуги згорда відкидає;
І блажен, хто “sprawy polskiej” розтямкував шкоду,
Хто з моральним жондом польським не іде на згоду! —
Він зістане слугатором рідного народу.