Зимою у купці на краю долини
Стоять на узліссі аж три деревини.
І перва в тій купці — висока сосна,
Що саме узимку зелена й рясна.
Про літечко ясне соснині байдуже, —
Тоді вона жовта, сумна і недужа.
І друга в тій купці стоїть деревина —
Гнучка та висока тополя-раїна.
Їй листячко вітром холодним обдуто,
І вітоньки голі у кригу окуто,
І думка одна їй не сходить з ума:
Коли то минеться лихая зима?
Коли то весняне живуще тепло
Увільнить від криги їй віти й стебло,
Та щедро одягне у листя рясне,
Зелене та ніжне, хороше, ясне?
Коли то в розкошах красою засяє,
Уклонами вітра з теплом привітає,
Тонким верховіттям у небі заграє,
І після негоди, страждання і сну
Вона засоромить красою сосну?..
І третя в тій купці стоїть деревина —
Розложиста, біла, ярка березина.
Та голії віти, у кригу закуті,
Даремно урозтіч тепер розіпнуті,
І гордого шуму від неї нема —
Заціпила рот їй лихая зима!
І жалібно стогне і б’ється вона:
Коли то настане весела весна
Із променем ясним, з живущим теплом,
Й одягне їй віти тремтячим листом,
І гордо вона їх по вітру розбросить,
І шумом сердитим ліси оголосить,
І горду пихоту соснини порушить,
І гомін сосновий заб’є і заглушить.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Але ще далеко живуща весна —
І гордо панує зелена сосна,
І сумно куняє тополя-раїна,
І рветься та стогне ярка березина!
