І знов був я, Дзюню, в тебе,
І знов маю жаль на себе,
Що до тебе я пішов —
Знов я каюсь, зарікаюсь,
Знов клянуся, заклинаюсь, —
А зі серця капле кров!
Ти була така сердечна,
Така добра, така гречна,
Сіла бавила мене —
Коло мене близько сіла,
Мою душу упоїла
Мов яким “люби мене”.
Що мені то за відрада?
В тім напою не принада,
Не “люби мене” там є —
А отрута незбагнута,
Без ножа як змія люта
Ріже серденько моє!
Не кохаєш, а чаруєш,
Світиш в очі, не щируєш,
Визиваєш мою месть! —
Ой не шарпай мені душу,
Ту любов я в собі здушу
І пімщусь за свою честь!
