І знов я в тебе в гостях дома
На лишенько своє!
Палає серце, як солома,
Бо знов той глум, той гордий сміх;
То з мене, з мене при усіх
Сміється “щастєчко моє”!
Сиджу між гостями в покою
Без тями — все одно лишень:
Де ти, що ти і хто з тобою —
За кождий погляд, рух і сміх
До инших я — убю усіх!
Дуй, вітре, дуй, роздуй огень!…
Мовчу в розмові мов заклятий
І пю вино, без тями пю —
Чей угашу той біль завзятий,
Така зневіра, одур, сум,
Розпука — мутиться мій ум!
Заллю пожар, чи не заллю?
Бо в грудях чистая содома,
Мій зойк до неба дістає!
Там блис пожар, горить солома,
Тріщать повали, буха дим
Валиться з лоскотом грімким
Нещасне серденько моє!
Дивлюсь без тями мимовільно
У зеркало — се я не я,
Се труп мій глянув божевільно,
Лице бліде, іскриться зір,
Упира з гробу вирив звір —
Не звір, ні — Дзюнечка моя!
