Ізза гори вітер віє,
Калиновий цвіт не спіє,
Калиновий цвіт!
Моя Дзюню, через тебе
Світ загирю без потреби,
Скапараю світ!
Нащо ти мене так смутиш?
Нащо воду каламутиш
Чисту гей кришталь?
Що стрінуся я з тобою,
Плачу ревною сльозою,
Бо я маю жаль!
Маєш серденько студене,
А смієшся так до мене,
Ручку подаєш;
Що простягнеш ручку білу,
То все рану наболілу
В серці передреш!
Ой не будь така сердечна:
А будь певна, будь безпечна,
До шлюбу підем!
Ожидай мене на мості,
Я приїду, Дзюню, в гості
Вороним конем.
Ой приїду я у гості,
Як у тебе на помості
Травка поросте;
Ой приїду я вороним,
Як з каменя шлях червоним
Цвітом зацвіте.
Нехай тобі серце мліє,
Руса коса полиніє —
Не вернусь повік:
А як стрінемся де мила —
Та як ти колись робила:
Відвернусь на бік!
Бо ти мене відцуралась,
Як мені пригода сталась —
Як не мати жаль?
Вже направити не дасться
Через жаль твій моє щастя:
Стовчений кришталь!
