Май. Чудова, ясна нічка.
У сальоні згасла свічка,
Місяць сипався з вікна;
Ми з собою шепотіли,
Твої шовки шелестіли,
Простягались рамена…
В спальні голос татка чути:
— Мамцю, що то може бути?
Чуєш шепти?… — “То душа!
Wszelki duch Chrystusa chwali!…
Wszelki duch Chrystusa chwali!…”
І знов тихо, глухо, ша!…
Тихо. Зорі меркотіли,
А ми далі шепотіли
У сальоні край вікна —
Крізь ті тюлі, ті мушліни
Мерехтіли в світлотіни
Шийка, грудь і рамена…
Гасли звізди в небосклоні,
Півень піяв — а в сальоні
Затрусився ананас:
То “душа” вікном втікала —
Мамця глухо закричала!
“Jezu Chryste, ratuj nas!”
