Маю трошки жаль на тебе,
Бо знов був я дурно в тебе —
Коби словечко любеньке
Ми промовили до себе!…
Все хтось був у тім покою,
Де були ми зі собою —
Як не було вже нікого,
Ти втікала із покою.
Коби хоч самі ві двоє,
Ми пращалися обоє —
Ні, на дітька! татко, мамця
І дітий стояло твоє!…
Ти лиш ручку простягнула,
Очка до землі звернула —
Чув лишень я, що легенько
Твоя ручка задрігнула…
