Там, де вишні нам під ніжки
Обсипались на доріжки,
Квіти сипляться з вишень!
Там гуляють наші діти,
З уст їх грають самоцвіти
Перлами моїх пісень.
Знайте, діти, кілько туги,
Кілько болю і наруги,
Кілько сліз я відболів —
Аж вишневі білі квіти,
Стали грати в самоцвіти,
Де мій біль закаменів.
Не для слави, ні для черні
Мої пісні немодерні,
Ні для книг складаю їх —
А для серць, що з туги рвуться,
З болю в’ються, слізми ллються,
А скривають біль у сміх!
Будуть грати їх проміння
З покоління в покоління,
Поки грає в грудях кров —
Поки серце з жалю скніє,
Поки житиме любов…
