В ніч під замком Мірамаре
Море плеще і шумить;
Блисне місяць ізза хмари —
Срібне плесо мерехтить,
Плеще і шумить.
Серед замку у городі
Йде царівна молода, —
Чути ляк у дивнім ході,
А на личеньку бліда,
Ох, така бліда!
Йде на кручу, ручку білу
Приложила над чолом:
Дійсно видить: заясніло —
Гейби грався хтось веслом…
Грався хтось веслом!
Серед моря човник лине,
А в нім лицар молодий;
А що місяць світлом кине,
Блисне панцир золотий,
Цілий золотий!
“Максиміліян, ти вільний?
Ти приїхав? прецінь раз!”
Крик вірвався божевільний
І той лицар щез нараз,
Щез, як дух нараз!
І пішов по морю голос,
Серед моря знявся шум;
Побілів царівні волос,
Потемнів царівні ум; —
Що за дивний шум?!
З тої ночі в ніч блукає
Та царівна і глядить;
Срібний шлях по морю сяє,
Ясне плесо мерехтить,
Плеще і шумить.
