Ніч. Ти з підбитими очима
В одінню спиш, бліда як мур;
В покою лямпа гасне, блима —
З портретів стогне жаль і дур…
Муж в люпанарі в білярд грає…
Коняки каваркам платить,
Не чує, що дитя ридає,
Голодне, пхинькає, не спить.
Лиш я скрадаюся потихо,
Зацитькую твоє дитя,
Бо ти не чуєш — мука, лихо
Позбавили тебе чутя.
“Та люляй, люляй, ти невинно.
Невинно, що не батько я,
А мама, синцю, непровинно
Живцем погребана твоя!…”
