Шелестить осика, хоч вітрець не віє —
Листє в неї фіє, хвіє день і ніч; —
Камінь не то серце, камінь розпускає:
Гандзя проливає сльози з карих віч!
Я післав, Ганусю, сім листів від себе,
Не дійшли до тебе через людський хист —
Та хоч там до тебе вісточка не шлеться,
Серце тобі рветься, осиковий лист!
Чую через люди, що весілля буде,
Візьмуть тебе люди — не на рік, ні два…
А до мене пташка, чорна пташка шлеться,
Надімною б’ється, крильми вибива.
А у тої платки твоя синя стяжка, —
Що мені та пташка, що мені повість?…
Що там пташка каже, жаль ваги не має,
Серце мені крає бритвою та вість:
Журиться Гануся — і я тут журюся,
Як билинка гнуся, мені дуже жаль…
Шелестить осика, лист від вітру має,
А роса спадає чиста як кришталь!…
