Тихо, тихо Дунай воду несе,
А ще тихше дівча косу чеше,
Край синього моря,
Як ранняя зоря
На кручі сияє,
Чеше косу, чеше русу,
Чеше і співає…
Що прочеше, на Дунай пускає,
А гребінчик мов золотом грає,
Грає злотий волос,
А сріберний голос
Дзвонить і лунає,
З сміхом сонця перли в струни
Срібні розсипає.
Тихо, тихо Дунай в море тоне,
В сяйві дзвонять чародійні тони —
Ось козак до бою
Пливе за водою,
Слуха і не знає,
Чи дзвін дзвонить, місяць сходить,
Чи зоря зоряє!
І краса як сонце засліпила очі:
Лине проміж кручі де вода клекоче…
Мені сумно, сумно,
Що він так безумно
Мчиться за красою —
Розбив човен, тай поринув
В кручах під водою…
