Стрінув я у твоїм домі
Твого любка, чорна паво,
А він кидав грім по громі,
В моє серце бив лукаво
В кривім танцю до вінця.
В вир я з зависти попався,
Розпалив тебе очима —
Він поїхав — я остався,
Ти як з’ява херувима
В кривім танцю без кінця!
Обняла мене руками
Тай до груди пригортала
І, цілуючи без тями:
Будь Васильку мій! — шептала
В кривім танцю до вінця.
Я шептав тобі на ухо,
Що тебе я не забуду —
Горе в серці стогне глухо:
Чи я слову вірний буду
В кривім танцю без кінця?
Ой чи буду, чи не буду
Йти з Марусею до шлюбу —
Тої ласки не забуду,
Що відбив в нелюба любу,
В кривім танцю до вінця!
