Ти була мені все рада,
Звениславо, красна паво!
Ми з собою говорили
Так сердечно, так ласкаво.
Про що ми не розмовляли —
Тілько все ніщо про тоє,
Що хотіли ми про себе
Раз довідатись обоє.
А воно так з серця рвалось,
Аж нам личка паленіли;
Та все як зачав я тільки —
Серце і уста тремтіли!
Ти мовчала, я мотався
І розмова проривалась,
Що говірко так, говірко
Про що инше нам складалась.
Ми спускали вниз повіки
У тій мовчанці несміло —
В тебе груди филювали,
В мене серце стукотіло…
