Вітер гне в долину явір і ялину,
Шелестить понуро кучерявий ліс;
Ой вже шепчуть люди, чуємо, що буде,
Я і ти, Ганусю, гнемося від сліз.
Не хилися, лозо, з вітру і морозу,
Не хились Ганусю, хоч як тобі жаль;
Бо, як подивлюся, з жалю розіб’юся —
Кров тобі на груди бризне, як кораль.
Не квили так гірко, галко-чорнопірко,
Та не плач, Ганусю, хоть, як я дивлюсь;
Бо як надивлюся, піду, утоплюся,
Що з тобою вдію, сам себе боюсь!
Ліс шумить від яру на ялину яру,
Явір підгризає з корня горносталь;
Через поговори нам пішлось на горе,
Ми “собі не пара” — людям щастя жаль!..
