Я стрінув знов коханнє
Життєм оплачене,
Прокляте безталаннє
І щастє втрачене.
Столиця грала в шумі,
Клекочучи в юрбі,
А я в своїй задумі
Між нею йшов собі.
Іде моя Ольдзюня,
До мамці каже щось —
Вже не така красуня,
Та люба все чогось!
Я повитав уклоном
І скоро їх минув,
А в серденьку проклоном
Важким я проклянув.
Бо серце задрігнуло,
І заскимів мій жаль,
Та щось мене тягнуло
Я кинув очі в даль:
Ішли, ішли юрбою
І слід їх в ній пропав,
А жаль мій надімною
Знов руки заломав.
