Я стрінув знов забуту —
Забуту, незабуту
Перлину перших мрій;
Знов плачу і журюся —
Журюся і сміюся,
Ольдзюню, жалю мій!
І ти така приступна!
Приступна, неприступна
Ольдзюню, що се є?…
Хто хоче, най повірить —
Най вірить, аж не змірить,
Як серденько моє!
І ти уже негорда! —
Негорда, Дзюню горда,
ти ручку подаєш,
Смієшся так вічливо —
Вічливо, заманчиво
Прихильність удаєш!
І ти мене пізнала! —
Пізнала, а не знала,
Як я котився в низ;
Тепер як я піднявся —
Піднявся, не подався,
Ти пізнаєш мій рис?
Та перше ані мови —
Ні мови, ні відмови,
За горда ти була, —
Не то щоб засміялась,
Сміялась, розмовлялась,
Рученьку подала.
Так щож, мій жаль до тебе —
До тебе, не до тебе,
Від тебе відпиха
Мене узад насильно,
Насильно і безсильно
Сміюся: ха-ха-ха!…
Сміюся я і плачу —
І плачу, не проплачу
Перлину перших мрій,
До нині ще єдину —
Єдину до загину,
Ольдзюню, жалю мій!
