Як ми, Дзюню, спізнавались,
Сухі дуби розвивались,
Соловії розспівались…
Радосте моя!
Як любитись перестали,
Однолітки повсихали,
Чорні круки верещали…
Жалосте моя!
- Наступний вірш → Михайло Орест – Баварський вересень
- Попередній вірш → Михайло Орест – Евтанасія
(Оцінок ще немає)