Знов я здибав ту миленьку,
Тую кіточку біленьку,
Що така сердечна є —
Що так ласиться сердечно,
Так витається все гречно,
Так рученьку подає —
Так сміється заманчиво,
Так говорить щебетливо,
Так принадоньку дає.
Так і нині привиталась,
Привиталась, розмовлялась,
Ручку подала мені —
Та сама моя єдина,
Та кохана, та дівчина,
Що любив я на весні. —
І я знов зі сну жахаюсь,
Знов не сплю і знов питаюсь:
Се на яві, чи у сні?…
Бо як сон той час минувся:
Я на шляху посовгнувся —
Я не бачив, ніч була —
У провал я повалився,
Людський регіт покотився,
А та кіточка ішла —
Плюла, порскала на мене,
Драпала лице ранене,
А руки не подала!
