Знов журюся, ой журюся,
Від вітру валюся…
Куди гляну, подивлюся —
Що на думку не приходить,
Що із думки і не сходить,
Все Гануся тай Гануся!
Що Гануся знов казала
Тай не доказала…
Що сказала, що змовчала,
Що сказати не хотіла,
Не хотіла, чи не сміла,
Що очима домавляла.
Як музики нам заграли,
Ми в парі кружали…
Слова любі вилітали!
Як музики заніміли,
Ще нам серця стукотіли,
Ще нам груди филювали.
Хвиля щастя промайнула,
Забава минула —
А Гануся простягнула
Білу ручку на ростаннє…
Цілувавби я, коханнє,
Коли тітка з нами була!
