Звалився дуб, ялиця впала —
Се буря перейшла!…
Марусю, правду ти сказала,
Се “іскра на солому” впала,
Спалила все нараз до тла.
І я упав і ти упала,
Я втратив честь, а ти талан!
Любов хвилева нас пірвала
У вир і в вирі тім зломала
Твоє життя, як гураґан.
Хто розлучив тебе з коханцем,
А потім — кинув без чуття?!
Тепер реве чортівським танцем,
Сумліннє над страшним поганцем,
А сей страшний поганець — я!
Ти так витаєшся зі мною,
А очі в тебе так горять —
Немов душа горить палкою
Любов’ю чистою, святою,
Аж нерви всі мої дрожать.
Тим більше мук я відчуваю,
Що ти все брала не на жарт!
Коли тебе я зустрічаю,
Як Каїн той, геть утікаю —
Тебе діткнути — я не варт!
