Аби лиш подолати гнів,
сторозтриклятий гнів здолати,
я б поіменно міг назвати
усіх братів, усіх катів.
Та погляд застує імла,
і ти, мов лев, у цій оборі,
де стільки кроків в коридорі, —
аж світ зайшовся дубала!
Намарне. Бога не гніви —
хай б’є пропасниця тобою,
допоки вижде час двобою
той вершник, що без голови.
- Наступний вірш → Василь Стус – Геть спогади – сперед очей
- Попередній вірш → Василь Стус – Пливуть видіння, пагорбами криті
(Оцінок ще немає)