Автомобілі, як вовки голодні,
очима світять. Вечір. І нема
тобі притулку. Ані шклянки чаю,
із другом випитого. Стільки ворогів,
що вже од кількості помалу слабнеш,
та впевненість не зраджує: мине
дикунський час. Дикунський вік — не вічний.
А ти — гірка розрадо — теж не вічна.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ви ходили до Петлюри за штанами
- Попередній вірш → Василь Стус – Життя – нема
(Оцінок ще немає)