Аж ось воно, блаженство самоти
й розкоші спокою — на всю планету.
І стільки сили додалось поету,
і стільки дум, і стільки висоти!
Ану скажи — ти був її запраг
коло ставка, де в соснах висять зорі?
Світлішала душа у мертвім морі?
Ти, навіжений, був її запраг?
Тепер свої бажання недозрілі
крізь штольню ошуканства пронеси.
Та більше вже нічого не проси
в богів, що все життя тебе дурили.
- Наступний вірш → Василь Стус – Чи витримаєш ти найтяжчий іспит
- Попередній вірш → Василь Стус – Скажи ім’я своє, поете
(Оцінок ще немає)