Аж ось і я: заліз на сьоме небо
і звідси надокола зазираю —
оце Дніпро, це жайвірна — Софія,
а це Ярила вичамрілий яр.
І звідси все мені помітно: люди
мов мурашва, блукає тим пониззям.
А ближче — то розсипані модрини.
А під ногами — вимерзлий струмок.
- Наступний вірш → Василь Стус – Скінчились страсті по тобі
- Попередній вірш → Василь Стус – Заходь за край, душе безмежна
(Оцінок ще немає)