Бальзаку, заздри: ось вона, сутана,
і тиша, і самотність, і пітьма!
Щоправда, кажуть спати надто рано,
ото й телющиш очі, як відьмак,
на телевежу, видну по рубінах,
розсипаних, мов щастя навісне.
Отут і прокидається уміння
накликати натхнення, що жене
од тебе всі щонайсолодші мрії
і каже: віщий обрій назирай,
де ані радості, ані надії.
То — твій правдивий край. Ото — твій край.
- Наступний вірш → Василь Стус – Така хруска, така гучна
- Попередній вірш → Василь Стус – Уже моє життя в інвентарі
(Оцінок ще немає)