Бажання жити — тільки-но на дні.
Твої саморозщеплення скінчились,
і гордий дух уже лишають сили,
і оступили душу три сумні
високі тіні. Перша: згинь, мій сину,
бо марно — скніти. Краще й не живи.
А друга — не забудь же України,
як буде тяжко — то її зови
і душу тіш далеким пожаданням.
А третя: те, що є, і що було,
і те, що буде — тільки часу дляння,
котре за сподіваннями пройшло
у тьмяну порожнечу лабіринту,
з якого людям виходу нема,
іржею розуму всю землю вкрито,
її іспитувати задарма,
але не ремствуй і на світ вельможний
утаємничений, як і земля.
Даремно. Існування — не обожнюй,
людина кожна — ніби немовля,
поставлене саме супроти себе
поміж меридіанів і широт —
згубила землю, не сягнувши неба,
ця жертва найчесніших із чеснот,
не може вирватися із облуди,
бо білий світ — лиш десь, і щось, і хтось.
Колись Ісусом мудрий був Іуда
і став Іудою Ісус Христос.
А прозирни за перші припочатки,
де все було незаймане, як твердь,
по той бік всіх бажань, не мавши гадки,
що то таке — життя , а що то — смерть.
- Наступний вірш → Василь Стус – Нема кайданів, щоб твій дух здушили
- Попередній вірш → Василь Стус – Допіру починається твій світ
(Оцінок ще немає)