Біда так тяжко пише мною.
Так тяжко пише мною біль.
В безодні — ти. А погорою —
веселий бенкет божевіль.
Опроти всесвіту, опроти
небес, і місяця, й зірок
лежиш ти, сповнений скорботи,
і стежиш долі дивен крок.
Та, потайна, вона тобою,
мов житній колос проросла,
і розминувся ти з собою
і з світом — брат. І брат — з собою
і з себе — друзям несть числа.
- Наступний вірш → Василь Стус – Крізь шиби, тьмаві і заплакані
- Попередній вірш → Василь Стус – Кампанелла
(Оцінок ще немає)