Білі голуби — в білястім небі.
І сухе проміння, як пісок.
Ще б годину зачекати треба.
І кінець. І в тебе. І — мовчок.
Не погребуй, що у нашім небі
Плавають для тебе голуби.
Губи гублять слово. А тобі
Видасться — виникли знічев’я.
І знічев’я пропадуть. І що ж?
Слово — тільки слово. Більш нічого.
Сільце. І приманка. І гачок.
Голуб’ятня, чужаками зчовгана.
Та в білястім небі голуби
Припливуть і виснуть над тобою.
Ми тебе шукаємо. Добий
Друга нашого, що подруживсь з ганьбою.
Тільки нас не зачіпай. Бери
Друга нашого. А ми побачим,
Що ти, зголоднілий, нам настачив.
Хай і важко вгледіти згори.
- Наступний вірш → Василь Стус – А все немудре
- Попередній вірш → Василь Стус – Берег – наш обціловано-грішний
(Оцінок ще немає)