Василь Стус – Біліють яйця на соломі: Вірш

Біліють яйця на соломі.
У клуні вечір золотий.
Сховайся. І спічни по втомі
і стеж ці чари невідомі,
од дива геть глухонімий.
Високі сновигають крони
лящить, як безум, сон стихій
і щойно спекавшись мороки,
світ став добірний і тугий,
коли постав з-за оболоків
рум’яний досвіт молодий.
Нам не вернутися додому
нас доконає край погиб
назустріч сонцю золотому
нам довго нести власну втому
і власну сіль і власний хліб.
І розпрозориться дорога
імлою витчеться стежа,
що котиться з-за оборогу.
Блажен твій син, що має змогу
збагнути, де була межа.
Котрою мати походила,
котрою батько походив
предвічна рута потужила
і з серця спав, і спав із тіла.
Бо жив — страждав і в горі — жив.