Білясте небо під крилом кипить,
блукають хмари, тлумляться з маруди,
у жодному з очей нема полуди,
світ твориться і міниться щомить.
Отак орел кружляє в вишині
і позирає на луги ясні,
де клубляться заблукані курчата.
Котрому з них у лузі не блукати,
а тіло й душу чути угорі,
де зимних зір окляклі чагарі,
а Пан-Господь простер над ними шати.
- Наступний вірш → Василь Стус – І що ж? Ти схибив – і чекай
- Попередній вірш → Василь Стус – Зал ущух – прозорий і гулкий
(Оцінок ще немає)