Біжать струмки. Біжать роки. Збігають літа.
Пливе вода. Пливе біда. І все — нове.
Прощай, життя. Ти вже — пройшло.
З тобою — квити ми. А ти ще й знов зовеш.
І знов — вокзал. І сміх, і плач, і крики
тривожать поїзд мій. Петляй, мій шлях.
Я знов довірюся тобі, а не довірюсь тільки зрідка.
До болю знане рідне небо.
До болю знана ця земля.
Моє життя розхвилене в узгір’ях —
Переліски, посадки і сади.
І хай немало я біди пізнав, та нової біди
не утікатиму. Куди? Тобі довірюсь.
Ввійде останній пасажир. Вагон покинуть провожаті.
Перевірю я квитки. Я підлогу підмету.
І тепло в серці у моїм, І в вікна — дух
від сіножаті.
Мій рідний, степовий мій дух.
І паровозний дим війнув.
