Біжить по стежці листя голосне,
мов зграйка горобців золотоперих,
кривий їх лет і однокрилий лет
значить тебе тривожно-миготливо.
Рябіє ув очах — од сонця блисків.
Рябіє ув очах — од листя й споминів,
Рябіє ув очах — од проминулих
юначих однокрилих синіх днів.
Важкі, як дзвони, нелині-дуби
отаборилися, неначе запорожці,
і листя зачерпни, немов вогню,
і обпечи вогнем долоні й душу.
Не бійся — тамуватиме жагу
в глухім яру струмка гортанний журкіт.
- Наступний вірш → Василь Стус – Близька любов
- Попередній вірш → Василь Стус – Без свят не можна
(Оцінок ще немає)