Хвилин 15-20 — і дарма.
І ні листів, ні сліз уже не треба.
Поділене навпіл зійшлося небо,
хоч ні зірок, ні місяця нема
у тому небі. Ні тобі хмарини —
порожнє й чорне. Грайся, коли хочеш,
байдуже зазирай в порожні очі,
наздогад дожидаючи годин,
коли забудеться “прощай” з листа,
жагучі віри, жовчні недовіри…
І тлітиме в віднайденому мирі
Любов, така байдужа і пуста,
що раптом схочеться завити вовком,
бо небозвід для тебе замалий,
щоб виповнити ним голодне око,
щоб загубитися у ньому ненароком,
забувши профіль, різьблений і злий.
- Наступний вірш → Василь Стус – Брели роки
- Попередній вірш → Василь Стус – Біжить по стежці листя голосне
(Оцінок ще немає)