Василь Стус – Брели роки: Вірш

Брели роки (Покинь). Брели роки.
Брели роки (Покинь). Брели, як грози.
Брели роки (Покинь). Як частокіл,
Стоять віки (Покинь — плин часу — з бронзи).

То відійди. Коли бредуть роки,
То відійди, коли угору рветься,
То відійди, коли ледь-ледь допнеться,
Ледь-ледь допнеться порух нешвидкий.

На сині взгір’я. На горючі пасма
Посмалених колон і пірамід.
Бредуть роки. Віки бредуть. І астма
Нам горло душить. І уста прямі,

Немов наказу цинова печатка,
Немов трійчатки циновий хребет,
До наших мет тепер — до наших мет
Летить в зірчастих башликах тачанка.

Дими від сел. Пожарища степів
Вогню сухого од дзвінкого неба.
Відмайорів мій день. Відпрапорів
Червоногривих воль [нрзб] гребінь.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Стус – Брели роки":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Стус – Брели роки: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.