Бриніли по обранених ярах
скляні струмки, відтеплювались кручі.
Глухоніма вода, і сонця спах,
і зойк лісів, нагальний, як падуча.
І перша птаха різала крилом
обрус небес, морозний і зелений.
Чаділи верби і шаліли клени.
О рвись до них — крізь ґрати — напролом!
- Наступний вірш → Василь Стус – Вона лежить, як зібгана вода
- Попередній вірш → Василь Стус – Ці сосни, вбрані в синій-синій іній
(Оцінок ще немає)