Б’ють лапами ялини. Так
Руками в поли б’ють
Жінки — у вдовиних хатах —
їм плакать не дають
Маленькі сироти. Мале!
Мій немовлятку-біль!
І батьку — зле. І дітям зле
І зле глухій добі.
Ялини схожі до тополь,
Нагострені, як ніж,
Натомлені, потоплені
(Як герметична ніч).
Як ніж, підноситься до зір
Краї зорі різьбить.
В моїй ганьбі — шляхи усі,
Дороги всі — ганьби.
- Наступний вірш → Василь Стус – Біжать струмки. Біжать роки
- Попередній вірш → Василь Стус – На пагорбі панують будяки
(Оцінок ще немає)