І чебрецевий степ
дихнув із філіжанки,
донецькі теплі ранки
і світовий вертеп.
Як хороше було —
упасти на осонні
за Калкою комоні
іржать. Яке число?
Хіба то бій був? Ні —
в усіх віках — поразки
застрягли, наче дразки,
і скімлять — в чужині.
Та запашний чебрець
і в цій неволі пахне,
ось сопка лиш протряхне
гайну. І хай вам грець
усі мої жалі,
і всі мої досади.
Вже дам собі я ради
як стану на шпилі.
- Наступний вірш → Василь Стус – Колимське зілля в мене на столі
- Попередній вірш → Василь Стус – Кричіть, волайте, галасуйте
(Оцінок ще немає)