Чекання, безбереге, мов чуття,
що мертве і живе наполовину,
наполовину знане і незнане,
переростає свого страстотерпця
на голову і зноситься до зір,
недовідомих прагнучи галактик.
Заки душа твоя обволохатіла
об’ясниться морозом і вогнем,
що мало гріє, але більше студить
і до кісток пече і пропікає,
аж ти, вияснюючись, дотліваєш,
а, перетлівши, вияснишся ти.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я знав, що світ ховається од мене
- Попередній вірш → Василь Стус – Коли б ти знала, як ми є удвох
(Оцінок ще немає)