Чорте, бронзовий Мефістофелю,
чом ховаєшся по кутках?
Подивися, якої долі
запізнали ми по кістках
революції матадорів,
тридцять третього вартових,
тих нескорених і покорених,
закріпачених смердів твоїх,
що в підмурок лягали трупом,
що майбутнє в’язали з жил?
(На замок замикались круки,
губи теж на замок — скажи!).
Доки ще для заклання ватрища
розкладати конквістадорам,
доки нам піднімати ратища,
воювати майбутнє змором?
Розкажи мені, чорний ідоле,
чорномаговий чорнодум,
чи надосі ми все вже звідали,
що написане на роду?
Вже ж палають програми в небі,
чорно-біла горить весна,
і новітні четьї-мінеї
перлюструє сам сатана.
Заметілями революцій
горобину сповито ніч.
Доки ж нам припадати з люттю
до твоїх до монарших ніг?
