Чи витримаєш ти найтяжчий іспит,
моя любове? Зможеш, ачи ні?
Ввижаються уста твої сумні
і щоки Богородиці пречисті
в нічних сльозах. І видиться рука —
беззахисна, самотня і тонка,
що пише на стіні розлуку довгу.
І мариться, що з рідного порогу
ти вже добра не ждеш. І не зовеш
того, хто, запроваджений до веж,
тебе, згорьовану, лишив самою
із велетенською, як світ, бідою.
- Наступний вірш → Василь Стус – Вимріяна і жива донині
- Попередній вірш → Василь Стус – Аж ось воно, блаженство самоти
(Оцінок ще немає)