Це припізніла молодосте ти
спроваджуєш мене на дикі кручі.
Збираються над головою тучі,
відстрашливої повні ліпоти.
І я дерусь — з щовба на щовб — увись,
куди мої дороги простяглись,
куди мене веде вельможний порив,
не відаючи втоми, ні покори.
Так, як було в забутому КОЛИСЬ.
Це припізніла молодосте ти.
Це я себе вертаю — скільки змоги
зближаючись до древньої дороги,
де дерева чорніють, як хрести.
- Наступний вірш → Василь Стус – Літа блукань, надій і спроневіри
- Попередній вірш → Василь Стус – Десять сніжнів, зо два брудні
(Оцінок ще немає)