Цей ліс — немов глухонімий.
За листям осінь облетіла,
і крона в зиму перейшла.
Відгомоніло, відкуріло,
і дачні люди віджили.
Високі сосни тужать гордо,
а стовбури од вороння
міняють лісову породу
і йдуть блукати навмання.
- Наступний вірш → Василь Стус – Кому – жити, а кому – не жити
- Попередній вірш → Василь Стус – Ще думалось: перейдена дорога
(Оцінок ще немає)