Цілий день стою на полярному полюсі,
Камчатці або посту. Підраховую — хвилина, дві,
три і так — до нескінченності.
Дорога додому — наче шляхи трасуючих куль,
вони висвітлюють темінь, але не користають
зі світла.
Вдома відігріваюсь — біля своїх книжок,
родини, тиші, а перед очима — нестерпно
маячіє перед очима — завтрашній полярний
полюс, Камчатка, військовий пост.
Намагаюся пригадати, коли
я попав у це зачароване коло. Нічого
не виходить. І вспокоєний, пересвідчуюсь,
що це і є життя: вертеп, де пекло і
рай поділені настільки тонкою перетинкою,
що й не добереш, чи вона існує.
- Наступний вірш → Василь Стус – Перед будинком, у якому катують людину
- Попередній вірш → Василь Стус – Веду тебе до прірви, в обітований край
(Оцінок ще немає)