Ця калабаня, ця іржа і гниль,
цей сморід болю, горя, спроневіри,
наверненої мсти і легкодухих
надій на справедливість, ця труха
пригадувань про давні окрутенства
і підлий цей чотириногий замір,
що підповзає нишком і тебе ж
рабуючи, мов на огні антоновім,
геть спопеляє — вирва душ і мрій
тобі нестерпна є, тобі нестерпна.
Цей мертвий чорний пересліплий став
бажань і зичень, ця віків западина,
ця гойданина душ і калабаня
щонайсвятішого чуття душі
мені нестерпна, о мені нестерпна.
Коли ти сниш і видиш, як життя
навзаводи ступає, то минуле
вганяючи в майбутнє, то нараз
майбутнє провістуючи минулим —
просвітлої годиночки не дасть.
Коли ти бачиш, як нам непереливки
отак кудись нестися, щоб за мить
проклявши проминуле, од знесилень
нам битися об дошку гробову,
даремне прорікаючи спасіння
у німоті, у чорній німоті.
Коли живеш ти, мрійнику, і все
омріяним караєшся і мариш,
пізнавши край окраденого завтра
і все-таки лишатися живим.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я нині встав спередодня
- Попередній вірш → Василь Стус – Обрав ти для багаття темну ніч
(Оцінок ще немає)