Деперсоналізація душі:
один, як перст, стою себе супроти.
Ніч ночі. Темінь теміні. Лиш зойк
підноситься над зорі. Перший крок
ачи останній? Ближче до скорботи
чи далі од надії? Не спіши.
Постій. І упокорся. І дивись
душею, вкрай ізвомпленою, далі —
за всевельможність любої печалі,
котра прошила груди геть наскрізь,
неначе куля. Сон. І ночі ніч.
І темінь тьми. І голосіння тиші.
І смерть тобі солодша і миліша
за всі надії. Тож її і клич.
- Наступний вірш → Василь Стус – Між ґратами – незаймані горби
- Попередній вірш → Василь Стус – Сосна із ночі випливе, мов згадка
(Оцінок ще немає)