Десять сніжнів, зо два брудні —
це і літо і зима.
Ой і роки ж замарудні,
розтриклята Колима!
Сон, робота, пиятика,
пиятика, праця, сон.
Вслід за мною — шпига пика
кряче: кара і закон!
За стодалями — Вітчизна,
перестрашене пташа.
То мій трунок і трутизна.
Нею витліла душа —
надсадилася. Несила
дочекатися кінця.
Хижа хуга світ посіла
і розбризкала сонця.
- Наступний вірш → Василь Стус – Це припізніла молодосте ти
- Попередній вірш → Василь Стус – І що ж: коли немає долі
(Оцінок ще немає)